Якась наївна віра у Парнас,
чи то в Прованс,– але рушала гори!..
Отак ми йшли, немов сліпі у море,–
і ти, і я, і всі навколо нас...
Юрій Андрухович
Хтось із мистецтвознавців твердив, що спершу Пікассо намалював своїх «Авіньйонських жінок», а потім вони вийшли на вулиці Парижа. Звісно, це не означає, що жінок там не було дотоді, а лишень підкреслює значення Митця: так само як і завдання поета – вербалізувати давно відомі нам почування, завести їх у троп, так і художник мусить викристалізовувати образи.
Пітерові Брейгелю Старшому у своїй картині – герої якої, чесно кажучи, переслідують мене повсякчас – вдалося не лише змалювати образ неповносправних фізично та духовно людей, але й утілити всі особливості Північного Відродження. Загальна тематика картини – алегорична й розгорнута на теологічному тлі: «Якщо сліпий веде сліпого – вони обидва впадуть у яму». Не забуваймо, що визначальною рисою Ренесансу загалом є антропоцентризм: Людину треба не розчавити силою Бога, а піднести до Нього. Саме тому П. Брейгель критикує закостенілий трибалізм, котрий веде в нікуди, на картині – у ямку. Лише вільна й свавільна Особистість (на противагу посередності) здатна вивільнившись зі стада, а відтак – іти своєю дорогою, не запитуючи, що скажуть люди. Боротьба нового зі старим, із слабкістю та інтелектуальною обмеженістю бентежить кожного свідомого громадянина своєї держави, а передовсім — митця. Тому повчальним висновком з давньої притчі має стати формула «Зрячі ведуть сліпців». До зрячих з повним правом уналежнимо митців, а передовсім – художників, оскільки їхнє мистецтво — це мистецтво зору, бачення і візуалізації образотворення, збагаченого всім комплексом людських почуттів, відчувань і розуму. Лише подолання інерційних процесів у мистецтві дасть можливість швидше долати застій і виходити на нові сенси та життєві виклики.
Перебуваючи під впливом творчості І. Босха (іноді навіть підписуючи його ім’ям свої картини), П. Брейгель продовжує й загострює тему людської дурості й слабкості. Назва картини Брейгеля випливає з уривка в Новому Завіті (від Матвія 15:14), в якому Христос порівнює духовну сліпоту на фізичну сліпоту і говорю про внутрішню сліпоту до релігії деяких людей. Ми бачимо шестеро людей, що йдуть грунтовою дорогою. Це нечесані, неголені селяни. Вони рухаються разом у групі, не втрачаючи контакт одне з одним тримаючи тією ж палицею в пар або в деяких випадках кожен з них має руку на плече людини попереду. Однак їхня стратегія не працює, і ми бачимо, що провідний сліпий впав – і друга людина в лінії тепер прямує до ямки також, спотикаючись про свого полеглого лідера.
Мені імпонує, як Брейгель зобразив вираз на обличчях чоловіків тривогу. Рот другого чоловіка відкрито і він, напевно, вигукував прокляття, натикаючись на ноги лідера, який лежить на спині в канаві, оплакуючи свою долю. Тільки один з сліпців, вже падаючи, звертає до глядача своє обличчя. І «погляд» його завершує шлях інших — життєвий шлях всіх людей. Так як і раніше світить сонце, зеленіють дерева і навіть трава під ногами сліпців м'яка і шовковиста. Затишні будиночки стоять уздовж тихої сільської вулиці, в кінці якої видно гостроверха церква. Світлий і променистий світ природи залишається як би поза людського непорозуміння. Його спокійна краса дозволяє забути про людські хиби і нещастя, проте фігури самих сліпців в цьому середовищі здаються ще більш відразливими і страшними. Єдність людини і природи тут розпалася остаточно. Лише сухий неживий стовбур дерева повторює своїм вигином руху падаючого. Увесь інший світ спокійний і вічний — чистий світ природи, не пошкоджений злістю і жадібністю посередностей...
Ілля Левченко, студент КНУ ім. Т. Шевченка
Література: 1. Стоян С.П. Образотворче мистецтво Північного Відродження у контексті культурних трансформацій // Культура і сучасність. – 2015. № 1. – С. 23 – 25. 2.
